Старі люди оповідають, що одного разу напали татари на міста й села Мараморощини. По зруйнуванню околиці тяглися через Чорну гору до Галичини.

Галичани довідалися, що йдуть на них татари, і скоро коло дороги в узькім зворі напарували собі каміння та по­надрубували дерева. Коли татари надійшли, галичани по-дручали на них підрубані дерева та каміння й вибили всіх татар. Відтоді та дорога називається Татарський плай, а те село Татарове.

В тих часах многі люди повтікали в ліси. Межи ними була одна стара вдовиця, що втекла з двома дочками й ко­ровою. Ця вдовиця вийшла горі річкою Кисвою аж під Близницю, на полонину Старий.

Туй коло одного великого каменя трохи спочила й по­пасувала корову. А тому, що ця жона була стара баба, то й камінь той назвали Бабин камінь.

Одпочивши, вдовиця пішла далі на полуднє і на одно­му горбку, недалеко Чорної Тиси, застановилася. З цього горбка увиділа вона маленьку лужину. На тій лужині по­ставила собі колибу. Думала, що туй не найде її ніхто і спокійно буде туй жити.

Але що сталося? Раз ішли коло Бабиного каменя опришки й знайшли слід корови. Пішли за слідом і неза­довго спинилися коло бабиної колиби. Баба страшенно напудилася. Але опришки бабу заспокоїли, бо виділи, що баба убога. А коли дізналися опришки, що то за баба, то  помагали їй рубати  дрова та приносили хліба.

Двоє опришків задумали оженитися з бабиними доч­ками, але не було туй попа. Опришки зібралися й пішли за попом у Галичину. Знайшли вони там попа, зав'язали йому очі, щоби не втік. Зібрали всі до богослужіння по­трібні речі й на конях скоро прибули на лужок.

Потім осіли там вони й привели також інші родини.

На лужині коло Тиси виникло мале село, а що на йо­го околиці находилося багато квасної води, назвали й село Кваси.