За народною уявою, кожна людина має свою долю, яка фатально визначає її вік, благополуччя тощо. Під якою планетою та в яку годину народиться людина — така й її доля. Доля сприймалася не як божество, а як двійник людини.

У народних оповідях доля багатої та щасливої людини з'являється на її ниві і дбає про добре ведення всіх господарських справ. Доля ж убогої людини найчастіше байдикує, гойдається на верболозі або спить. Отже, за всієї своєї вродженості та невідворотності доля все ж залежить від характеру та здібностей людини: щоб зажити успіхів, вона мусить знайти свою долю. Оповіді пізнішого походження пройняті християнським забарвленням: доля дається людині від Бога і уникнути її неможливо. Вважалося, що щасливу долю слід приймати зі вдячністю, а не з погордою, бо інакше втратиш її.

    Українці вірили, що довідатися про долю можна, випадково підслухавши розмови "віщих птахів". Разом із тим охоче вдавалися до послуг різноманітних ворожбитів та ворожок, планетників, мальфарів тощо.