Світолад української оселі
Цьому дослідженню передувала розмова із жінкою, що захоплюється феншуєм. Зустрівши мене на Хортиці із величезною колючкою акації, вона порадила поставити її в південній частині житла, щоб відганяти лихо. Я заперечила, що наш народ завжди поклонявся сонцю і захищатися від нього було б просто дивно. Похитнути китайські істини мені не вдалося, проте довелося замислитися, чи все, що приходить з чужих земель, корисно для нас.
Культура народу залежить від землі, на якій він живе. Саме земля, її клімат, краєвиди, рослинний і тваринний світ, творить світогляд і вірування людини.
Те, що є добром для одних, може обертатися великим лихом для інших. У пустелі основою життя є вода, на інших землях – вона несе смерть. Згадайте повінь, описану Довженком у „Зачарованій Десні”: за ніч вода піднялася до стріх. Худоба, зерно, майно – все кануло за водою.

Предки наші були сонцепоклонниками, бо саме сонце проганяло зиму і пробуджувало все живе на землі.
Тому двері в хату завжди дивилися на південь. Навіть при лінійному забудуванні вулиць, нав’язаному нам за радянських часів, по селах і до сьогодні двері, як голівки соняхів, повернені до сонця.
А в давнину, коли вибір місця для оселі був магічним обрядом, великим таїнством, дворища стояли відособлено, безсистемно, пов’язуючись між собою стрічкою дороги, що вилася від хати до хати. Це давало змогу поставити будівлю та господарські споруди відповідно до сторін світу.



Хата ділилася сіньми на дві половини: ліворуч розміщувалася комора, праворуч – світлиця.
За народним світоглядом лівий бік виступає як жіноча сутність, потойбічний світ. Тому тут часто не робили вікон. Це царство Бога Велеса – Бога добробуту, торгівлі, до того ж Велес привозить човном із потойбіччя душі дітей, що мають народитися на світі.
У коморі зберігалося найбільше багатство хлібороба – зерно. Тут же знаходився одяг, кожухи, чоботи, рушники:
А в коморі сволок,
на ньому рушничків сорок,
біжіть, внесіть
та боярів прикрасьте.

У коморі проходила перша шлюбна ніч, вважалося, що це допоможе молодятам бути багатими і на добро, і на дітей.


По праву руку від сіней розміщувалася житлова частинка – світлиця. Вже сама назва є символічною – світ лиця, місце, де знаходиться світлолике Сонце. Тут панує Дажбог – Бог світла, тепла, здоров’я, творець усього живого на землі.
Праворуч від дверей, на південному заході, стояла діжа з водою, навпроти неї, на південному сході, на покутті, висіли образи.
По ліву руку, на північному заході, знаходилася піч, за нею, на північному сході, висіла колиска та стояла хлібна діжа.
Вікна розміщувалися на стінах, що виходили на схід і південь. На північній стіні був лише невеличкий отвір над піччю, який відкривався при нестачі в приміщені свіжого повітря..


Подібне впорядкування житла зовсім не випадкове, воно відповідає денному та календарному сонячному циклу, а також життєвим періодам самої людини. Все перелічене вище є знаковим і має глибокий символічний зміст.

Сонце народжується на північному сході. Тут стоїть діжа з хлібом. Саме про цю діжу говорить загадка: „Там за лісом, за пралісом, золота паляниця сходить.” Ліс-праліс – це потойбічний світ ночі, де сходить (як сходить тісто в діжі) золота паляниця – сонце.
Новонароджене сонечко усвідомлюється немовлям, що спить у колисці в цьому ж таки кутку. Як немовля ще не ходить і не говорить, так і сонце ще не світить і не гріє. Його головне завдання – рости, як росте мала дитина.
У народних віруваннях таке сонечко називали Колядою і вітали його народження колядками на зимове сонцестояння.

До першого вікна, що знаходиться на східній стіні, сонце підростає, міцніє; і в хату зазирає вже підліток – вагома поміч батькам по господарству.

Південно-східний куток (красний куток, покуття) відповідає весні, молодості, пізньому ранку. Сонце на цей час має найбільшу запліднюючу силу, воно розсіває зародки всього живого по білому світу подібно до хлібороба, що розсіває по полю жито-пшеницю. Саме тут знаходяться образи, які є провідниками Божої сили ув оселю.
У міфології весняне сонце називається Ярилом. На його честь в день весняного сонцестояння пеклися паски і фарбувалися червоні крашанки - символи готового до запліднення чоловічого єства. Саме це свято, коли день ставав більшим за ніч називали Святим Великоднем.

Цілий день через південні вікна сонце освітлювало та обігрівало оселю. В середині хати вікно обмазували червоною глиною, символічно позначаючи місце, де проходить сонце. Із зовнішнього боку його обводили синьою фарбою, що символізувала воду.

Вода, вже справжня, знаходилася в діжці, в південно-західному кутку оселі. Підходячи до заходу, сонце ніби опускається в неї. Вода тут символізує річку, яка розділяє світ явний і потойбічний, чоловічий і жіночий. Це час, коли чоловік в розквіті сил знаходить собі пару в житті, поєднується із жінкою, щоб жити, як кажуть в народі: у купі.
В день літнього сонцестояння справлялося весілля сонця і води – Купала і Морени. Велике вогняне колесо-сонце купали, спускаючи з гори в річку, єднаючи його таким чином з водою.
Шлюб сонця і води – гарантував щедрий майбутній врожай, і , відповідно, добробут хлібороба.


Пройшовши останнє південне вікно, сонце символічно занурюється в потойбічний світ, який, як пам’ятаємо, представлений в оселі коморою, де зберігається основне багатство сім’ї. Це час реалізації свого потенціалу. Всі здобутки молодості: знання, професія, досвід, здоров’я – починають працювати на добробут і розвиток людини.
В коморі починається і протікає сексуальне життя подружжя. Вибір місця виправдовував себе як із символічного, так із практичного боку. Тут Велес гарантував плідність чоловіка і жінки та здорове сильне потомство, одночасно відокремленість комори дозволяла не вступати в конфлікт з високими моральними нормами, що були притаманні численній українській сім’ї.

Північно-західний куток світлиці, де знаходилася піч, уособлював собою осінь. На осіннє сонцестояння щедре на тепло літнє сонце Купало стає Миробогом. У казках його образ можна зустріти під іменами дід Всевід, Білий Дід, де він зображується сивим довгобородим дідусем.
Саме на початок осені приходиться народне свято Комина, під час якого жінки обрядово білили й прикрашали піч.
Осіннє та вечірнє сонце хиляться до свого заходу – символічної смерті. Вони заходять у піч, яка символізує собою лоно матері-землі, де все живе народжується, і у якій все живе помирає.
Тут спали дід з бабою – найстарші члени родини, які вже готуються перейти останню межу. Тут же спали малі діти, які лише починають жити на білому світі.
Так смерть у народному світогляді виступає як своєрідна вагітність землі, завдяки якій все мертве відродиться для нового життя. Як залишки цього вірування у нас залишився звичай насипати горбик землі на могилі – саме він і позначає живіт вагітної жінки.

Біля північної стіни знаходилися спальні місця.

Зробивши повне коло, Сонце знову народжується на північному-сході – де знаходиться колиска з немовлям.
Таким чином на наших землях постає віра у вічне життя, безсмертність душі, у її воскресіння – відродження на своїй землі, задовго до приходу чужовір’я.

Вигляд села



Вигляд хати



Інтер"єр

Обереги в оселі
Один із найдійовіших оберегів - це підкова. За формою вона нагадує чашу. Чаша може збирати, а може роздавати, так і підкова, залежно від місця і способу її прикріплення може виступати подателем благ, або ж вмістилищем цих благ.

Якщо підкова вішається ріжками вниз над дверима – вона є уособленням Бога-Творця, чоловічої сутності Всесвіту, рушійною силою, що творить життя.
Якщо від вас відвернулася удача, живете у постійних нестатках, ваші плани постійно рушаться, то підвішена таким чином підкова буде сприяти добробуту, принесе удачу, виливаючи Божу благодать на вашу оселю та на членів сім’ї, які проходять під нею.
Цей образ чаші чи воріт, з яких ллється добро, дійшов до нас з прадавніх часів у казці про метелицю. Саме під підковообразними воротами дівчата отримували свій заробіток: хто золотий дощ, а хто смоляний.

Якщо ж удача йде вам в руки, але ви не спроможні її використати на благо, а протринькуєте попусту, то підвішена таким чином підкова зробить ваше життя ще хаотичнішим.
В такому випадку підкову треба вішати під дверима (якщо пам’ятаєте, пороги раніше робилися високими) або в нижній їх частині ріжками догори. Підвішена таким чином підкова символізує Матір-Землю, жіночу сутність Всесвіту, яка статичною силою, зберігає, виношує і народжує життя.

Образ такої чаші дійшов до нас з трипільської культури де чотири жіночих статуетки піднімають чашу до гори, до Подателя Життя.
Ці чотири жінки із чашею можна зустріти і в народному обряді випікання короваю – коровайниці підносять діжу до сволока, що позначає горішній, Божественний світ у хаті, проханням дати щасливе життя молодим.

Хто не страждає перекосами у житті, може використовував обидві підкови : ту що дає блага, і ту що їх збирає. Це найгармонічніший варіант.
Не обов’язково використовував справжню підкову. Це може бути малюнок на дверях, наприклад я зустрічала підковоподібні візерунки, вибиті цвяшками на дверях. Сюди ж підійдуть дугоподібні світильники, та все що можна знайти підковоподібного у наших магазинах.
Тут найголовніше знати сутність цього символу, а вже її матеріальне втілення може змінюватися залежно від часів, в які живемо.

Обереги над дверями



Рушник із трьохдільним орнаментом (три смуги - ознака єдності Світу пращурів, нас і нащадків), підкова ріжками донизу, калина, вінок із часнику, Жовтий колір - символ вогню.



Обереги над вікнами:





Рушники з образами Рожаниць., колір вогню.

Стіни хати ділять світ на цьогобічний і потойбічний, таким чином реалізовуючи ідею Яви і Нави. Якщо людина знаходиться в хаті – то хата символічно є Явним світом, а все, що за її стінами – потойбічним. Якщо людина знаходиться на вулиці, то потойбічним світом для неї є хатаю.
Двері при цьому ніби стоять між світами. Через них символічно людина народжується (з’являється, коли заходить ) і помирає ( виходить, переступаючи поріг). Звідси і вираз переступити межу – померти.
Так як символіка дверей тісно пов’язана із смертю і народженням, то ж і оберіг використовувався відповідний – Дерево Роду.
Традиційно – це був рушник з орнаментом, за допомогою якого передавалася інформація про рід. Або ж біля дверей Це дерево роду малювалося на стіні, де відмічалися всі члени родини.
Зображення Дерева Роду мали свої чіткі канони:

Дерево Роду досить часто плутають із Деревом Всесвіту, вважаючи, що вони несуть однакове смислове навантаження. Тому потрібно чітко розмежувати ці поняття.
Дерево Всесвіту символізує Бога Рода, в якому об’єднані усі Боги – це небесний, божественний Рід.
Дерево Роду символізує гілочку із Дерева Всесвіту, пересаджену на землю – це земний, людський рід, в якому об’єднанні пращурі з їх нащадками, нині живущими та ще не народженими.
Дерево Всесвіту вічне, Дерево Роду, як і людина, підвладне земним силам, воно може зламатися, засохнути, його життєві сили може висотати рослина – паразит. Тому, вишиваючи Дерево Роду жінка строго дотримувалася віками вироблених канонів, вірячи, що вони допоможуть захистити її рідних від лиха.
Виростало Дерево Роду із горщика – вазона, звідси походить ще одна назва візерунка – Вазон. Горщик має бути стійким: від цього залежатиме чи стабільним буде життя родини чи буде зруйноване життєвими негараздами, тому в основі він широкий, а до верху звужується – це стилізований трикутник вершиною вгору – символ чоловічого початку, з якого починається рід.
З горщика піднімається стовбур, він має бути міцним, адже це символ міцності роду. На стовбурі не можна малювати ніяких деталей, вони виснажують дерево, а отже знесилюють рід.
Дерево Роду має п’ять гілок – це відгомін прадавнього вузликового письма, яким передавалася інформація про рід, його геральдику. Різноманітні конфігурації із п’ятидільних мотивів зустрічається в давніх гуцульських та подільських низинних узорах і складає основу багатьох геометричних орнаментів, наприклад конструкція з п’яти ромбів, яка має назву „геральдичний вузол”.
Нижні гілки схилені до низу, в світ Нави – це прадід та прабаба, які уже померли або ж готуються до переходу на інший світ. На цих квітках не малюють ягідок, зерняток та вусиків, що виступають символами продовження роду.
Інші три гілки символізують дідів, батьків та дітей. Вони тягнуться вгору, в деяких випадках ці гілочки ніби виростають одна з одної показуючи таким чином безперервну спадкоємність поколінь.
На верхніх гілочках доречно використати символіку продовження роду, так як саме дітям належить виконати свій священний обов’язок перед Родом, щоб душі пращурів , які знаходяться у наві, могли повернутися на білий світ у нащадках і продовжити свій шлях духовного розвитку.
Ці квіти можуть мати овальну форму із зернами в середині, символізуючи собою матку, що утримує. Їх не можна опускати голівками донизу, щоб не накликати викидня або безпліддя.

Дерево Роду