Смерть члена роду була теж важливою подією. Знаємо зі старовинних розкопок, що від сивої давнини наші предки вірили у життя поза могилою та відповідно до тих вірувань влаштовували похорони та поховання.

Про вірування нашого народу, ніби покійники живуть близько живих та приходять до них в означені часи, ми вже згадували. Як у нас споминали та «гостили» предків при різних нагодах, про це ми теж говорили.
      Місцеві приписи та зарядження погребиика не дають змоги вводити в життя наші звичаї. Все ж таки по змозі, вмираючому треба дати в руку засвічену свічку, свячену на Стрітення. До домовини було б гарно покласти свячене на Успення зілля, галузку свяченої у Вербну неділю лози; а дітям обов'язково яблучко. Гарно теж дати вишивану подушку під голову, а при замиканні домовини накрити очі вишиваним рушником, на взір козацької китайки.
      Після панахиди, чи то в час похорону, коли ховають якогось визначного громадського діяча, співають нераз «Заповіт» Тараса Шевченка. Колишнім воякам українських армій співають над могилою стрілецьку пісню Богдана і Лева Лепких «Видиш, брате мій» («Журавлі»).
      Тризна або похоронна гостина — це дуже давній наш звичай. Колись вірили, що душа не знатиме спокою, якщо не справлять їй тризни. Тепер це звичайна гостина, якою родина покійного віддячується гостям за участь у похоронах. Обов'язкова страва на тризні — це коливо, кутя, але без маку, бо мак означає життя.
       Це новий, але дуже гарний звичай, влаштовувати під час тризни складку на різні народні та добродійні цілі. Це сучасний спосіб затримування давнього звичаю, коли то в пам'ять померлих гостили убогих та подорожніх.
       Народний звичай велить поминати покійних, зокрема Богослужбами, на третій, дев'ятий та сороковий день після смерти.  Це згідне з народними віруваннями про долю душі після смерти, та про дні, коли вона найбільше потребує молитви. Одначе Церква нічого проти поминок саме у ці дні не має. В сороковий день на тетраподі під час Богослужби повинно стояти п'ять хлібів та п'ять різних родів овочів, що їх опісля жертвують священикові. Це, мабуть, у пам'ятку чудесного розмноження п'яти хлібів Ісусом Христом. Дуже важливі теж поминки в перші роковини смерти. На сході України при цій нагоді, крім Богослужби, «ставили обід», тобто влаштовували гостину на зразок тризни. У давнину це знов було добродійне годування убогих та подорожніх, форма милостині в пам'ять покійного.
       Кожну дальшу річницю смерти відзначається теж Богослужбами та добродійними датками. Добре розвинений культ померлих, пам'ять про предків, є ознакою високої культури.