Іван Вакарчук - міністр освіти та науки України

Хто чув про програму дій для забезпечення переходу до викладання українською в усіх навчальних закладах до 2012 року?

Про які ж власне дії ідеться у проекті міністерства і які наслідки це може мати?

Для легшого огляду всього списку я умовно розбив його на 3 блоки.

І. Створення повноцінного базису для розвитку української мови у ВУЗах:
• фінансово підтримувати написання та видання підручників та навчальних посібників українською мовою, ініціювати заснування нових та перехід на українську мову існуючих наукових журналів;
•  організувати постійні наукові термінологічні семінари дослідників, редакторів наукових видань та перекладачів;
•  зініціювати та підтримати розвиток електронних ресурсів українською мовою й обмін ними в Інтернеті;
• створити Інтернет-сторінки університетів українською мовою і заохотити кафедри та наукові школи до популяризації своїх наукових досягнень в Інтернеті державною мовою;
•  створити центри академічного викладу і письма українською мовою у кожному університеті.

Неозброєним оком видно, що це прості, проте дуже потрібні кроки для створення в університетах, з переважно російською мовою викладання, ефекту мовної присутності. Це дасть викладачам та студентам відчуття серйозної підтримки з боку держави, системного підходу у створенні мовного середовища. Ці заходи, можливо, навіть стануть поштовхом до активності для окремих груп національно свідомих студентів та їхнього запиту на лекції українською мовою. Також буде вирішена дуже гостра проблема: відсутність спеціальної термінології у навчальному процесі на інженерських та інших специфічних спеціальностях. На моїй пам’яті викладачі досить часто посилаються на цю обставину, відмовляючи у викладанні українською. І, напевно, головною проблемою, що буде вирішена – це наповнення університетських полиць спеціальною професійною літературою українською мовою.

ІІ. Стимулювання освітян до переходу на викладання українською мовою:
• сприяти переходові до викладання українською мовою, зменшуючи загальне навчальне навантаження, запровадити різноманітні форми академічного заохочення викладачів, які переходять до викладання українською;
• створити, починаючи з ІІ семестру 2008/2009 навчального року, можливості мовного стажування для викладачів, які апробовують свої курси українською, в україномовних вищих навчальних закладах, з паралельним обов’язковим удосконаленням володіння  українською мовою в рамках програми стажування;
•  запровадити обмін аспірантами та докторантами для проведення спільних наукових досліджень і наукових семінарів;
• започаткувати та підтримати спеціальні курси та літні школи, які матимуть міжрегіональний статус, з поглибленим вивченням наукової термінології українською мовою для викладачів, докторантів та аспірантів;
• обмін взаємними тижневими чи двотижневими візитами відомих професорів із різних ділянок фізико-математичних, природничих та гуманітарних наук.

Тут, очевидно, головним є створення сприятливих умов для переходу викладачів до ведення занять українською мовою. Як видно, мова не йде про якісь санкції стосовно російськомовних лекторів, проте має на увазі заохочення їх до свідомого добровільного рішення. Саме це спростовує всі звинувачення на бік міністерства щодо «насільніцкой украінізациі» і позитивно вирізняє запропоновану програму на фоні попередніх спроб зрушити ситуацію з мертвої точки. Вірогідною також видається можливість піднесення якості викладання в окремих українських університетів, особливо маленьких, за рахунок стажування педагогічних працівників у інших установах та візити відомих професорів. Це постійно підніматиме планку для викладачів, що працюють у ВУЗах, куди заїжджають гостьові лектори.

ІІІ. Обмін студентами:
• запровадити, починаючи з ІІ семестру 2008/2009 навчального року, за бажанням студентів, «включене» навчання на семестр чи навчальний рік у навчальних закладах, де викладання здійснюється українською мовою;
• запровадити, за бажанням студентів, обмін для проходження навчальних та виробничих практик, організації дозвілля та відпочинку.

Це моя улюблена частина. Упевнений, що саме ці нововведення стануть головним поштовхом для переходу на українську мову в навчанні. Першою хвилею стануть національно свідома молодь та відмінники навчання. Провівши рік у колі україномовних одноліток та звикнувши до мови навчання, вивчивши та розібравшись з специфічною термінологією, ці молоді люди повертатимуться назад вже впевненими носіями української мови, або з запитом на лекції рідною мовою, або, як мінімум, лояльні до всього українського. Дуже швидко в університетах утвориться критична маса студентів, що готові та бажають слухати лекції державною мовою і всій системі прийдеться адаптуватись під нові умови. Про наслідки, до яких призведе такий обмін, можна писати ще довго, але я назву хоча б головні, на мою думку: стирання мовно-культурних кордонів між мешканцями різних регіонів, піднесення національної свідомості молоді південних та східних регіонів, зміцнення та розвиток студентського самоврядування, закладення міцного фундаменту для створення єдиної культурної та політичної нації і, самозрозуміло, сильної національної держави.

Як зазначив міністр освіти та науки України Іван Вакарчук у своєму листі до ректорів вищих навчальних закладів України: «Прагнучи утверджувати принципи Болонської декларації, ми повинні насамперед забезпечити мобільність студентів та викладачів усередині країни, зменшуючи розбіжності в навчальних планах. Пропоную розпочати утвердження державної мови у вищих навчальних закладах із національної програми динамічного «перехресного» обміну викладачами та студентами між вищими навчальними закладами з різних за мовним домінуванням регіонів країни. Такий обмін повинен сприяти подоланню «смуги мовного відчуження» та мовних бар’єрів. Є чимало традиційних форм для такого обміну — стажування, наукові семінари та конференції, спільні наукові дослідження. На мою думку, обмін взаємними тижневими чи двотижневими візитами відомих професорів із різних ділянок фізико-математичних, природничих та гуманітарних наук вигідно доповнить усталені форми академічного обміну. Лекції та семінари відомих «гостьових» професорів суттєво стимулюватимуть міжуніверситетську співпрацю». Особисто я маю велику надію на те, що ці зміни ближчим часом будуть втілені у життя.

Статтю надіслав: Павло Подобєд