Реклама на сайті
Закрити

Щодня сайт відвідує більше 2000 українців.

Дізнайтесь про умови та замовте рекламу вже сьогодні!

Контактна адреса: Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських та пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати java-script.

 

Увага!

Для неприбуткових соціально-культурних проектів можлива безкоштовна реклама.

 
|
Увійти
Закрити





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація


Фестиваль Бандерштат
 

Останні коментарі

Випадкове фото

Головна arrow Святковий календар arrow Сценарії свят arrow 22 січня | Акт Злуки УНР та ЗУНР

22 січня | Акт Злуки УНР та ЗУНР
Живий ланцюг 1 листопада минулого року ми відзначали 90-річчя проголошення Західно-Української Народної Республіки. Її керманичі знали, що Злука українських земель не за горами. Проголошення акту Злуки було призначено на 12 годину 22 січня 1919 року на Софіївському майдані столиці. При вході з вулиці Володимирської було збудовано тріумфальну арку. Її прикрасили старовинними гербами України і всіх її частин. Член галицької делегації Лонгин Цегельський прочитав ухвалу Української Національної Ради ЗУНР про возз’єднання з Українською Народною Республікою. У відповідь член Директорії Федір Швець зачитав відповідний Універсал. Член галицької делегації Ярослав Олесницький перекладав ці промови французькою мовою з огляду на присутність на цій урочистості іноземних дипломатів. Оскільки радіофікації тоді не було, документи прочитували тисячам присутніх спеціальні окличники (читці) на чотирьох кутах площі. Сценарій цього історичного дійства розробив видатний український актор і режисер Микола Садовський. А тепер наведемо окремі штрихи з тривалого літопису боротьби за державність і соборність України. Злука завжди жила у серцях і справах українців. “Ще не вмерла України”. У цьому гімні злилася воєдино творчість вченого-етнографа, поета-наддніпрянця Павла Чубинського та священика, композитора-галичанина Михайла Вербицького. Тоді вони жили і творили у двох різних імперіях - Російській та Австро-Угорській. За версією доцента Львівської державної музичної академії Олександра Зелінського, вперше патріотична пісня “Ще не вмерла Україна” прозвучала у листопаді 1864 року у Львові у виставі “Запорожці” на сцені Народного дому. Чубинський і Вербицький ніколи не зустрічалися. Але 1864 року в Чубинського гостювала група галичан. Вони й заспівали поетові “Ще не вмерла України”...

1894 року історик Михайло Грушевський прибув до Львова. У Львівському університеті він очолив кафедру всесвітньої історії. Саме Михайло Грушевський, облюбувавши земельну ділянку в мальовничому куточку Львова, запропонував подружжю Франків будуватися поруч. До знайомства з Грушевським Франко жив, як кажуть, “з пера”, на гонорарах, нерідко бідував. Грушевський як голова НТШ звільнив письменника від щоденної репортерської біганини і дав йому можливість займатися виключно наукою. Свою повість “Перехресні стежки” Іван Франко присвятив подружжю Грушевських. 1899 року вони спільно створили Національно-демократичну партію Галичини.

Дружиною Івана Франка була зросійщена киянка Ольга Хоружинська. Перед одруженням вони тривалий час листувалися. В одному з листів він пише до своєї майбутньої дружини: “Пишіть частенько. Нехай се зовсім не конфузить Вас, що недобре виражаєтесь по-українськи. Пишіть хоч і по-московському. Адже я знаю, що Вам ніде було вчитися української мови - так чого ж тут встидатися. Нехай ті встидаються, котрі не дають українцям вчитися на своїй рідній мові...”.

Був в Україні славетний агроном, видавець і меценат Євген Чикаленко. Сталося так, що в нього померла донька, яка збиралася заміж. Для неї було приготовано посаг - 25 тисяч золотих карбованців. Коли доньки не стало, Євген Чикаленко вирішив витратити ці гроші на благодійність, точніше, на справу українізації. Меценат знав, що в Галичині українське життя має більше перспектив, ніж у Російській імперії. Щоб заохотити наддніпрянців здобувати вищу освіту в Галичині, Євген Чикаленко вкладає гроші у спорудження Академічного дому у Львові, студентського гуртожитку. Студентів тоді називали академіками. Звідси й назва – Академічний дім. Зараз у цій споруді на вулиці Коцюбинського, 21, розміщено корпус Української академії друкарства.

У роки Першої світової війни у складі Австрійської армії воювали підрозділи українських січових стрільців. Десятки тисяч їх потрапили до російського полону. Один з таборів для їхнього утримання містився у районі Царицина. Після Лютневої революції у Росії тисячі галичан тікали з тих таборів і осідали у Києві. Був серед них і січовий стрілець полковник Євген Коновалець. Наприкінці жовтня 1917 року він виступив на великому вічі галичан і закликав їх створити галицькі військові частини для участі у боротьбі за приєднання західноукраїнських земель до Великої України. Спочатку це був курінь, потім полк, корпус січових стрільців. Це були найбільш боєздатні підрозділи армії УНР.
У листопаді 1918 року у Львові точилися запеклі бої з поляками. Делегація ЗУНР просила гетьмана Скоропадського надіслати до Львова корпус січових стрільців. Павло Скоропадський дав згоду. Але потім обставини змінилися. На Стрілецькій раді прозвучали слова: “Якщо не зберегти українську державність тут, на Наддніпрянщині, то загине вона і в Галичині, бо центром української державності є Київ, а не Львів...”.

3 лютого 1929 року у Відні створено Організацію українських націоналістів, яку очолив Євген Коновалець. Серед засновників ОУН було 16 галичан і 14 наддніпрянців. Одним з ідеологів українського націоналізму був Дмитро Донцов. Уродженця Мелітополя доля закинула в Галичину. У Львові 1911 року Дмитро Донцов здобув ступінь доктора юридичних наук. 1912 року одружився з галичанкою Марією Бачинською. Тривалий час існував стереотип, що ОУН – суто галицьке явище. Але осередки ОУН діяли у всіх регіонах України. Згадаємо літераторів-киян Олега Ольжича, Олену Телігу, які в роки війни загинули від рук фашистів.

Доктор історичних наук, почесний директор бібліотеки імені Стефаника Лариса Крушельницька написала книгу спогадів про свою родину “Рубали ліс”. Її дід - Антін Крушельницький - був видатним освітянином, письменником. Він написав і своїм коштом видав першу українську читанку. Очолював міністерство освіти УНР. 1934 року Антін Крушельницький намовив майже всю велику родину покинути Львів і їхати на Велику Україну. Хоча був вибір – Канада. Антін Крушельницький мав намір продовжувати українізацію зросійщеної України. У Львові родина залишила десять кімнат, а в Харкові поселилася у комунальній квартирі. Спочатку там за сфальсифікованою справою розстріляли синів - Івана і Тараса. Антона Крушельницького, синів Богдана й Остапа та доньку Володимиру заслали на Соловки, де вони усі загинули...

Вперше про Злуку багато хто з нас довідався взимку 1990 року. Тоді ще існував Союз, Комуністична партія. Але вітер змін давав можливість пізнавати нашу правдиву історію. Тоді з ініціативи “рухівців” 22 січня 1990 року від Львова до Києва простягнувся “живий ланцюг” Злуки, коли люди на всій цій відстані трималися за руки. Головним організатором цього ланцюга був колишній політв’язень Михайло Горинь. Під час запальних дискусій він переконав у доцільності “живого ланцюга” головного ідеолога ЦК Компартії України Леоніда Кравчука. Деякі політики мали намір повторити цього року ланцюг єднання, вже від Закарпаття до Донецька. Не вистачило, як кажуть, духу. Головне, щоб єднання різних куточків України - політичне, духовне, економічне - щодня наповнювалося реальними справами, щоб міцнів з року в рік “живий ланцюг” Злуки.


На фото: 22 січня 1990 року. “Живий ланцюг” простягнувся від Карпат до Києва. “Супроти спільної біди завжди тримаймося за руки”.
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

< Попередня   Наступна >
Назад
Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» Український рейтинг TOP.TOPUA.NET