Ст.пл.вірл.Наталя Пігович

Сучасна українська квартира. Сидять троє дітей.

Старша Леся слухає музику.

Молодший Василько щось читає.

Наймолодша Ольця грається ляльками.

Ольці набридає гратися, вона кидає ляльку й підходить до Лесі.

Ольця: Лесю, де мама і тато?

Леся: Ольцю, відчепися: я вже тобі казала, що вони пішли в гості до тітки Олени.

Ольця: Лесю, Лесю, а коли вони прийдуть?

Леся: Не скоро, йди бався.

Ольця: Лесю, пограємося в ляльки?

Леся: Не заважай!

Ольця: Леська-песька язиката Хвеська!

Леся: Оля-бараболя зелена квасоля!

Показують одна одній язики.

Сідають, зітхають… нудно…звертають увагу на брата, який читає книжку.

Леся: Васильку, що читаєш?

Васько: Народознавство готую до школи. Олекса Воропай “Звичаї нашого народу” (читає з обкладинки)

Ольця: Там є малюнки?

Васько: Немає, але зате є всілякі свята.

Ольця: Миколая? Різдво? Великдень?

Васько: Так. Тут усі свята в календарі зазначені.

Леся: Слухай, Васильку, а яке сьогодні свято? Подивись но, сьогодні 13 грудня.

Василь: Зараз подивлюсь. (гортає книжку) День Андрія Первозваного.

Ольця: Це таке прізвище – Первозваний?

Василь: Ні, це ім’я святого Андрія. Він був учнем Ісуса Христа і проповідував на Київських землях.

Леся: (авторитетно) Я знаю це свято. Ми в школі вчили – на це свято дівчата ворожать.

Ольця: Ворожать? Ой, як цікаво, давайте поворожимо! Васильку, прочитай, як треба ворожити.

Василь: (читає) Для ворожби українські дівчата пекли пампушки, на які носили ротом з криниці воду. Біля криниці стояли хлопці і смішили дівчат, щоб вони води не донесли.

Леся: Ану спробуймо це зробити (приносить воду).

Ольця серед присутніх вибирає 5 дівчат, Василь вибирає трьох хлопців.

Дівчата набирають у рот воду, а хлопці по черзі мають їх смішити. З хлопців переможе той, хто найбільше дівчат розсмішить, а з дівчат та, котра довше не розсміється.

Леся: Класно! Васильку, читай далі.

Василь: Замісивши балабушки дівчата кладуть їх на рушник, який стелять на підлогу. Потім впускають голодного пса. Чию балабушку той вхопить – та дівка перша заміж вискочить.

Ольця: Шкода немає в нас пса.

Леся: Зате можемо погратися у ворожку.

Леся накриває голову хусткою і перетворюється у “сліпу” ворожку. Ольця і Василь по черзі приводять до неї учасників забави. Леся бере руку учасника і ворожить, вигадуючи якусь смішну долю.

Василь: А я знаю ще одну ворожбу (стає на крісло і починає командувати) Лесю, неси в цей куток дзеркало (показує на один з кутів кімнати) Олю, в цей куток неси мітлу. У цей куток печиво. А в цей книжку.

(таким чином в кожному кутку опиняється по одній речі)

Василь пояснює: Зараз Лесю ми зав’яжемо тобі очі і розкрутимо. Ти підеш в якийсь куток і яку річ там знайдеш, то такого й чоловіка матимеш.

Леся: Як це?

Василь: А так: якщо дзеркало – гарний, якщо мітла – роботящий, якщо книжка – розумний, якщо печиво – ненажера.

Проводять ворожіння також із бажаючими учасниками свята.

Васько читає далі: “На вечорниці на Андрія до дівчат приходили хлопці, і там змагалися у переспівах”.

Далі ведучі пропонують хлопцям сісти з однієї сторони, дівчатам – з іншої і позмагатися у переспівах. Наприклад, “Колись було літо-літо, а тепер зима,

Колись були файні хлопці, а тепер нема…”, або хто більше пісень заспіває, що починаються з вигуку “Ой”.

Васько читає далі: “Дівчата та хлопці розбивалися на пари за допомогою гри “хусточка”.

Оля вибирає 4 дівчини, Леся – 4 хлопці. Василь приносить лавку, або стільці.

Дівчата тісненько сідають на лавку і по сигналу починають передавати за спиною хустинку не зупиняючись. Хлопці по черзі вгадують у кого в руці хустинка. Коли хлопець називає котрусь з дівчат, то вона має підняти обидві руки. Якщо хусточки в руках немає, хлопець вгадує далі, якщо хустка є – забирає її з лави і вони стають парою до наступної гри.

Після того як визначилися пари Василь оголошує наступну гру “Війна ложками”. Проводиться жеребкування. “Бої” відбуваються між створеними в минулій грі парами. Дівчатам і хлопцям вручаються по дві ложки. В ложку, яка знаходиться в лівій руці, кладеться щось маленьке (шишка, кулька), а ложкою в правій руці, за сигналом, потрібно фехтувати. Гра закінчується, коли в когось з гравців падає предмет з ложки.

В кінці гри визначається пара переможець. 

Оля: Як цікаво! Не знала, що народознавство така цікава штука. Васильку, а що там далі?

Василь: “Кусання калити”. Калати – обрядовий великий корж. Солодкий, з родзинками. Його чіпляють на палку стрічкою. Цю палку горизонтально тримають двоє, які стоять на лавах чи стільцях.

Обирається пан Калитинський. У нього в руці квач із сажею або якоюсь чорною фарбою.

Кожен хлопець по черзі буде паном Коцюбинським. Він їде на коцюбі кусати калиту.

Між ними відбувається діалог:

-       Добрий вечір, пане Коцюбинський!

-       Добрий вечір, пане Калитинський!

-       Куди їдете?

-       Калиту кусати.

-       А я буду по писку писати.

-       А я вкушу.

-       А я впишу.

Коцюбинський починає стрибати, щоб вкусити калиту. Коли він стрибає, то ті, що тримають палицю, піднімають її вгору так, щоб він ледь діставав до калити.

Якщо Коцюбинський не вкусить калити Калитинський маже його сажею по писку.

Леся і Оля вже стоять з готовою калитою прив’язаною до палиці. Василь стає за пана Калитинського. Учасники-хлопці по черзі є Коцюбинськими.

Після кусання калити Оля: Щось я така голодна.

Леся: А я б слона з’їла.

Василь: А давайте скуштуємо вареників.

Та не простих, бо серед звичайних вареників трапляються сюрпризи – вареники з перцем, гудзиком, копійкою, а також з різного роду завданнями.

Далі можна ще бавитися з виконаннями смішних завдань, співом.