Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах — все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур'янів та сухе ріщя і підпалював — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерти і всякої нечисти». Робилося це з спеціяльним закликанням:

«Смерте, смерте, іди на ліси,

іди на безвість, іди на моря.

І ти, морозе, великий і лисий,

не приходь до нас із своєї комори.

Смерть з морозом танцювала,

танцювала і співала,

і за море почвалала!»

Існує повір'я, що в Чистий четвер, до східсонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож: хворі люди купалися, бувало, вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби. Викупавшися, хворий набирав з свого купелю відро води, ніс ту воду на перехресну дорогу і виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто ще й примовляв:

«Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, в ніжки і в живіт трішки».

У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень, як прийдуть, бувало з церкви і сядуть за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покутті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових недугах.

Ввечорі в церкві відправляються «Страсті». Колись у наших селах, та і по містах, люди намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися євангелії, чути не було.Стоячи в церкві під час читання євангелії, не можна куняти, бо «нечиста сила занесе в пекло».

Люди, повертаючися з церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціяльні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора.

Полум'ям страсної свічки випалювали (вірніше — викопчували сажею) хрест у хаті на сволоці — «щоб лиха нечисть хату минала». Цей хрест залишався на сволоці до «Рахманського Великодня»), але не скрізь. Так на Харківщині, в слободі Критській було повір'я, що страсний хрест — «корисний на випадок пожежі», а тому його не стирали аж до наступного Чистого четверга.

Хворі на пропасницю шкребли сажу з «страсного хреста», розводили в свяченій воді і пили, як ліки.

Якщо полум'ям страсної свічки випалити хрест на воротях, то в двір не забіжить «поганий собака», тобто «нечиста сила», що в цей вечір бігає по землі, взявши на себе таку подобу.

Хто дуже хотів бачити відьму, той в кожний четвер Великого посту робив борону з осикового дерева, а в Чистий четвер кінчав її. Прийшовши з церкви додому, йшов з запаленою свічкою в коровник, сідав за тією бороною і тоді міг би бачити відьму, якби вона прийшла до нього в коровник. Протягом усього посту, що четверга, кидали на горище по одному поліну дров, а в Чистий четвер цими дровами палили піч і сподівалися, що відьма прийде до хати просити вогню.

Прийшовши з церкви, йшли з свічкою в стайню і там ніби бачили домовика. Так само ходили в клуню і в комору. Страсна свічка в народному віруванні, як бачимо, мала велику магічну силу. Крім того, народ вірив, що ця свічка в скрутний час стає людям у пригоді; її запалювали перед святими образами, коли на мешканців дому нападав страх. Так, під час великої грози запалювали страсну свічку, «щоб грім хати не спалив». Тому страсна свічка ще називалася «громичною» або «громицею». Запалювали цю свічку і при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходили до бджільника. В день Стрітення, коли «зима з літом зустрічається», запалювали «громичну» свічку — «щоб літо зиму побороло». Від цього Стрітення ще називається «Громицею».

Страсні свічі селяни лили самі, бо «трудова свіча лучче Богові вгодна». І лили їх такими, щоб вистачало надовго — бувало свічі «в два аршини довжиною і до десяти фунтів вагою». «Особливо велику силу має свічка, що горіла дванадцять Страстей — з року в рік. У кого є така свічка, той собі хату де схоче поставить, і всяке господарство буде йти йому добре, і не пристане до нього ніяка нечисть. Тільки треба ту страсну свічку розтоплювати в каганці і обкурювати нею всі статки». Так думали в слободі Біло-Куракинській на Харківщині; в інших місцях України вимоги до страсної свічки були скромніші. Вважалося, що як свічка горіла в церкві три роки вряд на Страстях під час читання євангелій, то така свічка вже мала достатню чарівну силу, щоб «берегти хату від усього злого».

На Чистий четвер на Поділлі хлопчаки робили дерев'яні стукалки; їх називали також «довбешки» або «калатала». Як тільки задзвонять при читанні євангелії дзвони, хлопчаки починали стукати у дзвіницю, якщо вона дерев'яна, в ограду або в дошки — щоб «відганяти нечисту силу». Це стукання повторювалося кожний раз, коли починали гудіти дзвони, і уривалося разом з ними, триваючи таким чином до кінця Страстей.

«Є такі селяни, особливо жінки, що, починаючи з Чистого четверга і аж до Воскресіння Христового, нічого не їдять, а є такі, що й води не п'ють. Роблять це найчастіше згідно з обітницею, що дається під час хвороби»

 
«На Чистий четвер приносять на Страсть фляшки з сметаною і, коли дзвонять на євангелію, вони ковтають фляшкою, роблять масло, аби через цілий рік робилося». На Покуті у Великий четвер дівчата заворожують собі красу. Вони збираються перед світанком на берегах рік та озер і там дожидаються сходу сонця. Як тільки сонце вийде з-за обрію, дівчата роздягаються, розпускають коси і стрибають у воду, примовляючи:

Водане, на тобі русу косу, Дай мені дівочу красу!