Свято Героїв

23 травня – день, що традиційно відзначається українськими націоналістами, українськими патріотами і просто українцями, які знають свою історію, як Свято Героїв.

     Як не парадоксально, проте це свято, як і більшість свят, започаткованих в часи української бездержавності, має трагічний характер. У травні віддали своє життя за Україну провідники української нації Симон Петлюра та Євген Коновалець. Також у травні за нез’ясованих обставин помер чи був знищений автор першого державницького маніфесту «Самостійна Україна» Микола Міхновський. Ми, фактично, вшановуємо їх пам’ять – хто молитвою, хто свічкою, хто квітами, хто добрим словом…

     Проте пам’ять про таких героїв потребує не лише вшанування, а й осмислення суті їх подвигів і продовження їхньої справи у нових умовах. Лише такий підхід може надихнути молоді покоління українців продовжити українські визвольні змагання.

     Чому продовжити спитаєте ви, читачу, адже 18 років з часу проголошення української незалежності? Отож, пора творити, а не боротися! На жаль, це не так. Українська держава за 18 років так і не наповнилася українським змістом, і тому українство в Україні перебуває й далі під загрозою.

     Тому уже в часи незалежної України загинуло немало наших героїв – це й видатний український діяч В’ячеслав Чорновіл, і банкір Вадим Гетьман, журналісти Георгій Гонгадзе та Вадим Бойко, політик Іван Гавдида, а нещодавно – молодий український патріот Максим Чайка. Наведений перелік не є вичерпним, це лише люди, про трагічну смерть яких почула вся Україна.

     Масовими стали випадки паплюження українських героїв і національних символів. Натомість возвеличують катів українського народу, вивішують криваві символи злочинної комуністичної імперії за красномовної мовчанки прокуратури, правоохоронних органів та потурання деяких місцевих владоможців. Таких прикладів не мало, й вони свідчать, що здійснюється і зовнішня, і внутрішня (силами п’ятої колони) агресія проти України та українців. І у ХХІ столітті «гомонить над світом люта битва за її свободу і буття»!

     Тому, відзначаючи Свято Героїв, ми вшановуємо не лише Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Миколу Міхновського, ми вшановуємо В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе, Максима Чайку, ми вшановуємо всіх відомих і невідомих героїв, знаних і незнаних вояків, що віддали своє життя за Україну, проте ми думаємо про нинішній день і про майбутнє.

     І ті, що вважають себе українськими патріотами й хочуть пишатися Україною повинні знайти в собі сили та продовжити ідейну справу загиблих героїв. Продовжити не лише на урочистих зібраннях чи у виборчих кампаніях, продовжити, відповідаючи за свою діяльність, щодня, щогодини, щомиті. Адже потрібно не так багато! Варто лише по краплині вичавлювати із себе той рабський дух, який прищеплювали нам усі завойовники, бути собою завжди і всюди. Тому не можна здаватися і переходити на російську мову, мовляв, тисне агресивне російськомовне середовище. Не треба пропонувати хабарі чиновникам за те, що вони і без них (хабарів) мають для вас зробити. Не можна і не треба творити кумирів із тих «вождів», що готові здавати (і здають) українські національні інтереси заради трону. Не можна підтримувати кандидатів у гетьмани, що панічно бояться гасла «Україна для українців». Якщо вони дорвуться до влади, знайте, держава буде не для нас.

     Зрештою, чи можна довіряти молодим і, здавалося б, перспективним політикам, які не хочуть вшанувати українських героїв лише їх елементарним визнанням?

     Неукраїнські і деякі вітчизняні шоумени нав’язують нам видовиська, де свобода слова підмінена свободою словоблуддя та демагогії, де правда подається, як кривда й навпаки. І під гіпнозом великої сили брехливих словесних плетив іноді важко, на жаль, відчути різницю.

     Ми вилікуємося від цього вірусу брехні, коли станемо самими собою, коли дотримуватимемося наших цінностей – «не вір, не бійся, не служи своїм ворогам», а також «свій до свого по своє…»

     Будьмо гідні своїх героїв! Слава Героям на віки віків!

Автор Євген Гірник

Джерело