4. Ворожіння

Ворожіння на Андрія

Ворожіння— різні способи вгадувати долю, передрікати майбутнє. Певна частина ворожіння, передусім пов'язаних із господарською діяльністю людини, спостереженнями за явищами природи, поведінкою тварин тощо, акумулювала деякий раціональний досвід. Проте переважна більшість їх грунтувалась на забобонних уявленнях: люди зазирали в майбутнє переважно через посередництво потойбічних сил, через контакти з померлими предками.

Ворожіння прийнято ділити на так звані оказіальні, тобто приурочені до певного випадку (побудови житла, народження дитини, шлюбу тощо), та календарні, себто закріплені за тими чи іншими святами. Найзручнішими періодами для ворожіння українці вважали переддень Різдва (Свят-вечір), Новий рік, Андрія, Катерини, Великдень, Івана Купала.

З давніх-давен ворожили по зорях та інших небесних світилах, по нутрощах тварин, сновидіннях, голосах "віщих птахів", лініях долоні, на зернах, квітах, за допомогою води, вогню, снігу тощо. З цією ж метою використовували різноманітні речі: обручки, люстерка, гребінці, черевики, пояси, свічки та ін. Були й "професійні" віщуни. На Україні це — ворожки, ворожбити, знахарі, відьми, мальфари. У селянському побуті переважали самодіяльні ворожіння, які звичайно передували важливим етапам господарської діяльності або суттєвим змінам у приватному житті. Практикувались індивідуальні й колективні, суто жіночі й суто чоловічі ворожіння. Існували спеціальні обмеження щодо часу й місця проведення ворожіння. Як правило, ворожили увечері або вночі потай від чужого ока.

Наведемо кілька типових варіантів українських ворожінь. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті стоги. Першу ложку куті підкидали до стелі. Якщо зерна куті прилипали до неї, чекали успіху у бджільництві. За довжиною стеблини соломи, яку витягали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий. На Закарпатті перспективи врожаю овочів визначали за допомогою жевріючих вуглин, витягнутих із печі на Новий рік. При цьому кожній вуглині давали назву рослини, яку передбачалося вирощувати наступного року. Вуглина, що згоряла повністю, віщувала урожай відповідних овочів.

Різноманітними були дівочі ворожіння про шлюб. У новорічну або андріївську ніч рахували кілки тину (9 або три рази по 9); останній кіл із корою означав багате життя в шлюбі, обдертий — бідне. Влаштовували також своєрідні змагання — дівчата перекидали чобіт через хату. Кому це вдавалося з першого разу, того очікував близький шлюб. Кидали чобота і через ворота на вулицю: куди покаже його носок, звідти й прийде наречений.